Всі мої думки, роздуми, спостереження я тепер викладатиму на lyoshuk.livejournal.com.

Просто в livejournal (живий журнал, а в народі просто ЖЖ) – переваг більше  в порівнянні з платформою wordpress. Так шо  читайте, коментуйте мене тепер там.

Потім поїхали в Айвенго. Коли під’їжджали до ресторанчику, по дорозі сталося ще одне “шото з чем-то”. Цей ресторан входив в готельний комплекс. І тому зверху маячів-світився напис англійською мовою – HOTEL. Вірніше мав би маячіти. Чи то по причині тех. неполадки чи то по ше якійсь причині літера Е не світилась. Літери L не було видно в момент, коли ми заїжджали на територію комплексу, – якась будівля нам цей напис закривала трохи… Ітого, в наших очах маячів напис HOT. Я поняв в чьом дєло. Вони, очевидно нє. Більше того, я побачив якесь нерозуміння в їх очах. Виявилось, шо вони подумали, шо у них на сьогодні окрім вечері намічається ше HOT SHOW, шо буквально перекладається як “гаряче шоу” (співвіднесене зазвичай зі стриптизом чи чимось таким)… Коли вони повністю побачили напис – то якось зітхнули з полегшеням і почали сміятись… я розпитав “шо такє?” і теж не міг стриматись від сміху… Потім була гарна вечеря і поїздка додому…

От таким видався день. Завтра на роботу.

“Ти мій Бог, і я буду Тебе прославляти, Ти – мій Бог, і я буду Тебе величати. Дякуйте Богу, добрй бо Він, бо навіки Його милосердя.”
Псалом 118:28-29

Я вде вдома…

Сьогодні їздив в Луцьк по роботі (short term) в ОБСЄ. Треба було забрати команду іноземних спостерігачів, до яких я буду прикріплений. Зранечку водій від ОБСЄ забрав мене від самого дому — пріятно, я аж мажорчіком себе успів почувствовать)))) Водій — класний! Ми з ним проговорили цілу дорогу. Тікі “ругається” сильно. Але я його поросив так сильно і часто цього не робити і він трохи збавив обороти.

Ми прїхали в готель Україна в Луцьку. Там мені представили двох іноземних спостерігачів, з якими я буду працювати. Один німець та фінка. Приємні люди… По дорозі назад ми цікаво поспілкувалися з ними та познайомилися трохи ближче… Тікі інознмці дивувалися чого я пас безпеки не защібнув… Потім завезли їх в готель Україна — там так круто всередині!!! Німець сказав, шо інтер’єр нашого готелю навіть кращий від київського готелю з аналогічним названієм!!! Було приємно))). Домовились зустрітися о 16.00. Так шо ми за ними заїдем…

На жаль побачити yusmal не встиг(

Сьогодні маємо скласти маршрут поъздок на завтра. Також поїдемо з ними в крутий (так мені казали) ресторан під назвою Айвенго…

От такі справи…

Так шо все круто. Ніхто на мою англійську ше не жалувався (може не встиг?:) )
Дякую Богові.

“Войду в размышления о силах Господа Бога; воспомяну правду Твою — единственно Твою.”

Псалом 70:16

Сьогодні думав про вибори. Думав: за кого голосуватиму і все таке… Дійшов до того, шо не маю права голосувати за когось, не прочитавши їх передвиборчої програми. Прочитав передвиборчу програму Юлі. Прочитав передвиборчу програму Тігіпка (просто стікі вже про нього друзі і знайомі розказували харошого…). Третій варіант мого голосу — проти всіх кандидатів, тому третьої програми читати не треба…

Далі — мої враження. Стікі абстракції – так мало конкретики. Багато цілей — нема конкретних шляхів їх досягненя. От Вам приклади з програми Тігіпка: “Я радикально покращу умови для материнства і дитинства…” (в мене питання — яким чином?) або “Оновлена система освіти забезпечить український інноваційний прорив” (що буде нового в освіті і як має статись цей прорив?). З Тимошенко: “ Ми станемо країною високих технологій та наукоємної продукції” (як???) або “Повернемо Україні статус провідного постачальника сільгосппродукції” (яким чином???)…

А ще: хто сказав, шо те, шо там написано вони будуть виконувати??? як взнати, чи той чи інший кандидат говорить про реальні наміри чи просто проголошує привабливі лозунги??? Блін, хто ж правду говорить? Всі брешуть? Може, хтось один правду говорить. Може хтось бльше, хтось менше? Як взнати?

Ніяк не взнати…!

Висновок для себе: програма для того і існує, шоб я, як виборець, запитав у обраного Президента, шо він зробив з написанного в програмі. І зробив все, шо від мене залежить, аби все було виконано. Можливо, хтось подумав: “утопія”, але цієї утопії не хватає… .

Завтра їду в Луцьк — там починається моя short-term робота перекладача в ОБСЄ на виборах. Трохі нєрвнічаю — всьо такі міжнародних спостерігачів перекладати треба. Але вірю в Божу силу! Не в свою…

Ви робите якісь дурниці… Знаєте, шо то дурниці, але не можете зупинитись… чи не хочете.

Якісь недолугі жарти, настрій незрозумілий. Весело і тупо одночасно. Шось схоже на хаос, але якийсь веселий. Не знаєш, шо ти насправді хочеш… чи не хочеш знати.

Відчуваєш себе якось незрозуміло і крейзі… Багато смієшся і думаєш, шо тобі весело. І справді весело, а потім враз стає не весело… але і не сумно. По-іншому якось…

Одним словом шось таке, шо важко зрозуміти та описати словами. От такий день вийшов в мене.

У Вас ніколи такого не було???

Ітого: 5 курс… пів року до закінчення унівєру…випуск… далі шо? Варіанти є. Але тут не про те. Хочеться просто оглянутися і подивитись назад. Дуже часто чуєш, шо той унівєр нікому не потрібен (переважно від тих, хто не навчається), вища освіта в Україні нічого не дає (ні статусу, ні знань), а диплом – то просто папірець, який можна купити. І все таке….

Справді, маючи диплом про вищу освіту, надвеликих привілегій у здобутті роботи ти не отримуєш. Загальний рівень викладання не на належному рівні (кажу за свій Уні) – тому наче знань багато не винесеш. І диплом – це тільки папірець, і більш нічого…

Але…. Не думаю, шо можна сказати, шо ніби то диплом взагалі нічого не дає у працевлаштуванні. Дає, хоч і не так як мав би… Провчившись 4,5 роки я не можу сказати, шо “знань багато не винесеш”. Навпаки, я переконався в тому, шо все залежить від тебе. Особисто я знань виніс не мало… Особливо з моїх головних предметів: лінгвістика, Інгліш, русский язык… До того ж студентство мене багато вчило: коли ще за одну ніч ти опрацюєш 700 ст матеріалу? або як допомогти другові на екзамені, якшо викладач сидить поруч? чи шо значить говорити багато, але нічого (це працювало тільки на першому курсі)? Коли ти встигнеш перездати залік і здати іспит, коли вони відбуваються одночасно? як можна бути в Ужгороді і одночасно проходити практику? Багато чого було…

Взагалі, слово Університет складається з двох слів: University => Unity in Diversity, шо значить Єдність у Різноманітті. Багато предметів, які зводяться до єдності – знання.

Я не кажу, шо наша вища освіта ідеальна. Там є багато чого нездорового. Скільки тупізму і дибілізму я бачив в своєму університеті…
А скільки ще навчальних закладів, де тупізм і дибілізм не проявляється, а панує… Але, імхо, вищий навчальний заклад – це гарна платформа для самоосвіти, для здобуття Єдності у Різноманітті, гарна школа життя і, зрештою, незабутні роки…

Можливо, мені дуже пощастило з моїм унівєром)))))))

Тому, всіх з Різдвом! З народженням Ісуса Христа.

Сьогодні провів різдвяний вечір зі своєю коханою половинкою… Дуже круто… Ми, подякувавши Богові, мали смачну вечерю, а потім дивились гарне кіно…

Вечір вдався, одним словом… Але не просто через кіно чи смачну їжу. Просто подія, що сталася так давно, не може не зачіпати…

Дякую Богові…

“И сказал им Ангел: не бойтесь; я возвещаю вам великую радость, которая будет всем людям:ибо ныне родился вам в городе Давидовом Спаситель, Который есть Христос Господь”
Луки 2:10-11

На мою думку люди мають звичку часто порівнювати “своє” з “не своїм”, “як у нас” і “як у Вас” і т.д. Так сталося, шо я мав можливість побувати за кордоном (Німеччина, Швеція, Румунія) і там також мав можливість порівнювати… І чогось найяскравішим для мене стало (крім культури загалом) порівняння обслуговуваня або як кажуть англо-сакси сервісу.

Коли, наприклад, в Швеції заходиш в магазин, тебе вітає чарівна посмішка продавця. А після придбання товару в Німеччині тобі обов’язково скажуть “tschüs” (звучить як “чус”, шось на зразок нашого “пака”). Чесно, дуже круто. Спочатку аж незвично було, коли всі до тебе посміхаються, намагаются допомогти і все таке. В нас сервіс дещо інший: коли я прилетів з Швеції, то захотів їсти — пішов в ресторан швидкого харчування в Києві, і коли хотів попросити борщику, то довелось чекати 7 хв, поки працівниця закінчить розмову по телефону зі своїм коханим (мене в цей час просто ігнорували). Не поодинокий випадок, погодьтесь.

Я не пишу це все, шоб сказати, шо наша країна атстойна і такого сервісу ше чекати і чекати… Але просто задумався про причини: чого в нас так? Чого за кордоном до своєї роботи (не про всіх пишу, звичайно) можуть відповідально ставитись, а в нас таке враження не можуть???

Перша думка — гроші. Канєшно, в них зарплата така, шо можна було б і посміхатись цілий день і бути вічно ввічливим і привітним до клієнтів. Але невже все зводиться до кількості грошей? В нас галімий сервіс, галіма влада, в нас все галіме — тільки ми, простий народ, нормальні… І все через гроші? Якось підозріло звучить, хіба ні?

«Великое приобретение — быть благочестивым и довольным»

1 Тимофія 6:6

Так от, декілька днів тому читали про те, як народ Ізраїля захотів собі царя. Нагадаю, шо управління Ізраелем здійснювалося від імені Бога і Його влади. Задача Мойсея, старійшин і суддів полягала у впроваджені законів, що були дані Богом. Влади і повноважень видавати власні закони вони не мали!!! Із століття в століття посилались люди, надихнені Богом, щоб навчати народ жити за законами Бога.

Але одного разу народ Ізраїля захотів царя:

“І зібралися всі Ізраїлеві старші, і прийшли до Самуїла до Рами та й сказали до нього: Ось ти постарівся, а сини твої не йдуть дорогами твоїми. Тепер натанови нам царя, щоб судив нас, як у всіх народів.” (1 Самуїла 8:4-5)

Панятно: сини Самуїла, яких назначив сам Самуїл, відхилились і “брали підкупа та ламали Закона”… Але зразу “давайте краще царя!” – це перебор, на мою думку. Далі, Самуїл переказує Богові їхнє прохання, а Бог попереджує Ізраїльський народ про наслідки такого рішення: “Оце буде право царя, що царюватиме над Вами: він візьме синів Ваших і поставить собі в колесниці… і вони будуть бігати перед колесницею його… І він позабирає поля ваші… він братиме десятину з вашої отари, а ви станете йому за рабів.” (1 Самуїла 8:11,14,17). Народ тим не менше не захотів слухати Самуїлового голосу і хотів мати царя: “І будемо ми як усі люди, і буде судити нас наш цар!” (1 Самуїла 8:20)

До чого я? Я ні в яком разі НЕ закликаю скинути сьогоднішнє правління Президента!!!

Перше моє враження від прочитаного: Я в шокє!!! Нашо? Мати Бога як царя, а потім захотіти царя “як у всіх людей”? І потім задумався про те, шо шось подібне вібувається і в нашому житті, в житті християн: спочатку ми з радістю погоджуємося з тим, що Бог є царем нашого життя. Ми співаємо пісні, проголошуючи Бога царем! Ми тоді живемо за Його законами настільки, наскільки можемо. Але приходить момент, коли шось стається не так, коли приходять якісь проблеми… і тоді ми “хочемо іншого царя, щоб бути як усі люди”. Ми хочемо, шоб у складній ситуації нам сказали як правильно зробити (хоча можна знайти це в Біблії), замість законів Божих, ми тоді починаємо шукати законів людських, які б були трохи вигіднішими для нас…. І так царювання Бога в житті змінюється царюванням когось (думки кращого друга, себе, авторитета знайомих…) чи чогось (інтуіції, забобонів…)… І так з’являються якісь інші закони, інші принципи…

А царювання Бога в нашому житті визначається слідування Його законам і принципам…

От така аналогія з життям… Сумна, але повчальна…

“Господь наш суддя, Господь – законодавець для нас, Господь – то наш цар і Він нас спасе!”
(Ісая 33:22)

“Правда Твоя – правда вічна, а закон твій – то істина”
(Псалом 118:142)

Святкув я разом зі своєю церквою…вже четвертий рік поспіль ми збираємось разом і зустрічаємо новий рік. Цей рік не став винятком. Єдине, що стало винятком, це те, що цього року спланованої програми як такої не було (це, радше, був мінус)… За хвилин 15 до 12.00 пастор Сергій сказав коротеньке слово про рік минулий, рік наступаючий і про наше життя з Богом… Зустріли ми Новий рік у молитві, шо мені здається крутим…

Потім була їжа — дуже смачна! Після того Ваня показав добірку ржачних відео — я сміявся так, шо в мене болів живіт. Хоча деякі епізоди були “чьорним юмором”, бо справді деякі падіння на відео були такими болючими, шо сміх переплутувався з співчуттям і жалістю. Анічка час від часу закривала очі і казала шось на зразок: “Ойййй, Боже! Це ж больно. Всьо, я не можу…” Але нічьо, витримала…

Потім була гра під назвою Alias. Гра шось на зразок показухи, але крутіше. Тут грали і сміялися ми довго. Пєрлів було багато, зокрема з гри я дізнався, шо синонім слову стіл — це діван, а коли хтось говорить про гори — то асоціація зразу з голодомором…. І все таке…

Потім була ще їжа, напів сонний стан, смачнюче морозиво, багато мандарин, і спілкування на різні теми…

Отаким виявилося святкування 2010 року…